dima_elf (dima_elf) wrote in kino_revolution,
dima_elf
dima_elf
kino_revolution

відгук про кінофронт

відгук про кінофронт 2008 від Ангеліни Смикало

Війна за право називатися мистецтвом
Або Кіно Фронт 2008
“Зрозуміти дано лише тру трешерам”
Вячеслав Бугайов, організатор

Українське андеграундове кіно знімають по-різному: отримуючи дозвіл на зйомки чи переховуючись від міліції, використовуючи підручні матеріали чи виїжджаючи в околиці на пошуки мальовничої природи. Дехто називає мінімальними вимоги у 1000 доларів бюджету і тиждень часу, інші запевняють, що шедеври можна створювати і за допомогою камери мобільного телефону. Так само й фестивалі: іноді участь у показі бере відео будь-якої якості, а іноді вимагають, щоб роботи були відзняті на плівку. Для одного з найбільш відомих київських об’єднань кіноамоторів УПВ АРТ ГРУП (аббревіатура розшифровується як Упирі Проти Всіх) основним критерієм відбору стала оригінальність відео і суб’єктивна думка про нього організаторів.
З метою розвитку аматорського, незалежного і неформатного кіна в Україні, співпраці між групами кіноаматорів та надання можливості показати себе молодим режисерам 18-19 жовтня УПВ провели Перший Незалежний Кіно-Сейшн під назвою Кіно Фронт 2008. Головною фішкою фестивалю стало змагання між “злими” та “добрими” фільмами, хоча невтаємниченому відрізнити одне від іншого було подекуди досить важко. Та все ж обидва фронти були представлені доволі різноманітними жанрами, відзнятими у форматі короткого метру: комедія, треш, жахи, драма, сюрреалізм, музичний фільм, бойовик, трилер та безліч найрізноманітніших сумішей одного з іншим.
Тих, кому пощастило знайти приміщення дитячого спеціалізованого кінотеатру “Старт”, в якому й проводився фестиваль, не запізнившись на відкриття, зустрічали симпатичні дівчата Ангел та Демон. Вони були символами заходу і розмежовували стрічки короткими діалогами. Власне, окрім них ця місія покладалася ще й на екранного кіноглядача з попкорном, який подекуди вставляв свої зауваження. Крім нього їсти нікому не дозволили: оголошення настійливо попереджають, щоб у зал з харчами не заходили. «Що тут відбувається?» - запитую у дівчини біля входу, яка, певно, має спостерігати за порядком. «Тут усім стає добре» - здається, вона в цьому не сумнівається.
На відміну від мене. Бо сюжети – або невибагливий треш, або погано обіграна соціальна тема чи (де ж без цього!) поверхневі трагедії кохання. Було, звісно, і декілька хороших фільмів, але сприйняти їх після 4-х чи й більше годинного сидіння перед екраном, досить важко. Проте люди, які захоплюються режисурою кажуть, що дещо цікаве побачили. Побачили – і пішли собі години за дві, відхрещуючись. Ближче до завершення оплески стали гучніші, але лунали вони переважно після того, як хтось кричав «Ура!», побачивши заповітне слово «кінець». Хоча була й досить щира група підтримки – чоловік шість, які сиділи разом і аплодували після кожного фільму – чи то з доброти душевної, чи з якихось відомих лише їм меркантильних інтересів.
Прийшовши додому, почитала форум фестивалю. Виявляється, є й задоволені. Ось, наприклад, на фільм «Як помирає сонце?» знайшла наступний відгук: «Настрій після перегляду важкий – серйозний сюжет, змушує подумати». Вибачайте, панове, але хто б і мені там хоч відголосок думки показав? Чи пояснив, де в фільмі «Місто» «криється глибока соціальна тема» (певно, така ж глибока, як і глибоко ховається)? Вельми була б вдячна, бо я з усього фестивалю змогла оцінити хіба що заставки. Тож і думаю тепер, що аматорське кіно в Україні не потрібно розвивати. Його треба воскрешати.
Ангеліна Смикало
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments